Консультації для батьків
Даруємо радість праці
Український народ завжди славився винятковою працелюбністю, наполегливістю у досягненні мети, гостинністю, любов’ю до рідної домівки, хазяйновитістю. Народні традиції вікам и зберігали особливу повагу до праці: «без труда нема добра», «Хто багато робив – той багато знає», «Щоб людиною стати – треба працювати», Неробство – одна із засуджуваних рис людини. Велике нещастя та ганьба для батьків – не виховати у дітей працелюбності. Щасливою може бути лише та людина, яка вміє і любить трудитися: «щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається», «Праця в горі втішає».
Народні засоби трудового виховання і навчання відповідали певним віковим періодам: ранньому дитячому, дошкільному, молодшому шкільному, підлітковому та юнацькому віку. Найголовнішим вважалося – переконати дітей у життєвій необхідності праці. Народ мудро пов’язує звичку до праці з найістотнішими потребами розвитку особистості дитини: інтересом до життя дорослих та їхньою діяльністю, рухливістю, допитливістю.
Наше завдання – привернути увагу до такого важливого, але сьогодні несправедливо витісненого з навчально-виховного процесу в дошкільних закладах і родині, виду діяльності як праця.
Дитяча праця має надзвичайно високий виховний потенціал, а тому її треба якнайширше застосовувати в життєвому просторі дитини..
Вона – неодмінний чинник виховання у дошкільнят громадянських якостей, формування в них умінь колективної спів діяльності. Зрозуміло, ці процеси не завершуються у дошкільний період, але основи формування таких якостей як самостійність, відповідальність, здатність до самооцінки, активність. Ініціативність закладаються саме на цьому віковому етапі.
І саме у дитячій праці поєднуються такі актуальні для сьогодення поняття як «швидко» і «якісно».
Плануючи та організовуючи трудову діяльність дітей різного віку, дорослі мають пам’ятати про її виховний вплив, зв’язок із грою, зважати на вікові можливості дітей.
Дитячу працю треба розглядати в двох аспектах: обов’язкові трудові справи та трудові справи за інтересами.
Обов’язкові трудові справи – це переважно справи повсякденного життя:
· самообслуговування
· щоденна допомога на кухні вдома
· чергування в їдальні в дошкільному закладі
· спільна праця однолітків і дорослих
Трудові справи за інтересами потребують таких форм організації:
· індивідуальна робота
· доручення (індивідуальні та групові, короткочасні та тривалі)
· спільна праця дітей різного віку
· спільна праця дітей та дорослих.
Сфера участі дошкільнят у трудових справах родини зводиться, як правило, до господарсько-побутової (прибирання, приготування їжі), праці в природі, художньої.
Варто пам’ятати: дитина як особистість починає формуватися на першому році життя. Їй цікава й необхідна оцінка дорослих (близьких і чужих). Вона намагається бути самостійною та незалежною.
Тож уже на першому році життя починаймо вчити маля самостійно їсти, вдягатися й роздягатися, контролювати свої фізіологічні потреби і навіть «допомагати» в домашніх справах.
Якщо дитина відмовляється від спілкування
Не гнівайтеся на малюка! Краще "відпустіть ситуацію", надайте йому можливість побути на самоті, заспокоїтися.
Поміркуйте, чому дитина відмовляється від спілкування (образилася, хоче привернути увагу, втомилася, погано почувається), поговоріть з нею про це згодом (коли "відійде").
Не приховуйте свого подиву, м'яко поясніть, що вам прикро й сумно від її вчинку.
Не тисніть на малюка, не залякуйте, не демонструйте свого невдоволення.
Прийміть дитину такою, якою вона є; не домагайтеся, щоб вона відмовилася від свого рішення.
Апелюйте до сильних, а не до слабких сторін маляти ("Я знаю, що ти добра, чемна дівчинка. Ти нікого не хотіла образити, правда?").
Покажіть, що розумієте її поведінку і готові зачекати, коли вона захоче її обговорити
Дитина має знати, що вона дорога вам, важлива, необхідна. Скажіть їй, чим саме вона особлива, назвіть її позитивні риси .
Підкріпіть приємні слова ("Як добре, що ти є!", "Мені так добре з тобою!", "Я так хочу з тобою спілкуватися!" тощо) лагідним торканням, погладжуванням.
Привітно подивіться дитині у вічі, усміхніться їй.
Упевнившись, що малюк здоровий і просто вередує, спокійно займіться своїми справами
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ
Перший раз в садочок
На першому тижні батьки мають перебувати поряд з дитиною в першій половині дня.
• Приводити дитину слід на половину дня до сну. Можливі варіанти її присутності в групі впродовж 2-2,5 години (зі сніданком удома), якщо емоційний стан дитини дуже напружений і супроводжується постійним плачем.
• У шафі в дитини обов'язково має бути запасний одяг та пакет для брудної білизни.
• У групі може перебувати хтось один з батьків. Одяг має бути простим та зручним, обов'язкове змінне взуття, довге волосся має бути зібране.
• Час перебування батьків у групі має належати їхній дитині, при цьому вони не мають проявляти активності, надаючи дитині максимальну свободу, а педагогам - можливість організувати дітей та бути почутими.
• Дорослі мають розташовуватися на рівні дитини (очі в очі) та допомагати лише за потреби.
• На початку слід допомагати дитині підтримувати порядок, ставити на місце дидактичні матеріали.
• Для розв'язання проблемних питань слід пропонувати малюкові разом звернутися до педагога.
• Необхідно дотримуватися тиші, зберігати спокій, намагатися бути малопомітним.
• Не перемикати увагу на себе, не ініціювати спілкування з іншими дітьми та батьками.
• Батьки мають бути готовими сприймати зауваження педагога та коригувати
свою поведінку.
• Обов'язково слід здійснювати короткий ритуал "прощання" з дитиною, навіть залишаючи її на годину. Не можна зникати раптово.
• Батьки, залишивши дитину на деякий час, мають перебувати за межами закладу, але неподалік, бути на телефонному зв'язку.
• Необхідно зберігати спокій, не боятися дитячих сліз. Якщо мамі важко стримувати хвилювання, то краще довірити татові відводити малюка до дитсадка.
• Слід дозволяти дитині "виплескувати" емоції (бігати, кричати) на прогулянці, вдома. Адже в дитячому колективі малюк може себе стримувати, тому що з'являються нові взаємини і правила, а постійне стримування може призвести до нервового зриву
Дитина повинна пристосуватись до нових умов, тобто адаптуватись. Термін «адаптація» означає пристосування і, щоб уникнути стресових ситуацій в період адаптації дитини до дитячого садочку, необхідно грамотно підійти до цієї проблеми. Спільна задача вихователів і батьків – допомогти дитині по можливості безболісно ввійти в життя дитячого садочка. Для цього батькам потрібно:
По-перше, пояснити дитині, що таке дитячий садочок і навіщо туди ходять діти. Головне, намагатися простими словами створити позитивний образ садочку (наприклад, «у дитячий садочок приходять такі ж діти, як і ти, вони там разом граються, вчаться, їдять», «там багато іграшок і добрі вихователі, які піклуються про дітей» тощо).
По-друге, познайомити дитину з обраним дитячим садочком під час прогулянки. Можна під час прогулянок ненадовго заходити з дитиною на територію садочку, у групи, щоб дитина поступово звикала.
По-третє, завчасно ознайомтесь із розпорядком дня у садочку і поступово вводьте цей режим дня вдома, а також навчайте тому, що знадобиться в дитячому садку (вміння самостійно одягатися, умиватися, їсти).
По-четверте, якщо вдається, то віддавайте дитину в ту групу, в якій вона вже знає кількох дітей (дітей ваших друзів або знайомих, сусідів, з якими ваша дитина вже спілкується). Але важливо й вчити дитину, як знайомитися з новими дітьми і як потрібно поводитися з друзями. Адаптація дитини буде залежати й від того, наскільки легко вона зможе встановлювати стосунки в колективі. Ви самі можете допомогти дитині встановити контакти з іншими дітьми, познайомивши малюка з ними та їхніми батьками, запрошуйте нових друзів вашої дитини на вихідні до вас додому.
По-п’яте, заздалегідь познайомте дитину з вихователем групи, до якої ходитиме ваш малюк. Повідомте лікаря і вихователів про особливості стану його здоров’я та характеру. Поясніть дитині, до кого вона може завжди звернутися за допомогою, якщо їй вона буде потрібна.
По-шосте, перед тим, як відвести дитину в дитячий садочок, можна провести комплекс заходів щодо загартовування дитини, а також потрібно пройти медичний огляд, щоб переконатися, що дитина здорова. У перші два-три тижні залишайте дитину лише на кілька годин в дитячому садочку, поступово збільшуючи цей час. Якщо у вас є така можливість, перші кілька днів ви можете разом з дитиною ходити в дитячий садочок (залишайтеся там на 2-3 години).
Важливо! У присутності дитини ніколи не показуйте, що ви нервуєте і переживаєте з приводу того, що вона йде в дитячий садочок. Не дозволяйте собі також критики на адресу дитячого садка в присутності дитини, оскільки все це буде відразу негативно сприйнято нею, що викличе страх, невпевненість і небажання йти в це місце.
Період адаптації в середньому займає півроку, саме тому батькам слід запастися терпінням і з розумінням ставиться до примх дитини в перші місяці відвідування дитячого садочку.
І ще декілька порад батькам дошкільника. Ніколи не обговорюйте у присутності дитини вихователів, що може призвести до втрати авторитету педагога в очах дитини. Майте на увазі: все, що Ви говорите або робите вдома при дитині, стає надбанням громадськості. Адже діти люблять ділитися з вихователем і одногрупниками всім, що дізналися і побачили нового. Нерідко вихователь розповідає, як діти повідомляють їй про те, що не будуть її слухати, тому що мама казала, що вихователь щось неправильно зробила або сказала.
Щовечора цікавтеся у дитини про те, як пройшов день, що сталося нового і цікавого. Обговорюйте з нею останні події у садочку, розпитуйте про друзів, про ігри, в які вони гралися.
Якщо період адаптації у вашої дитини затягнувся на дуже тривалий час, зверніться до психолога дитячого садка. Психолог проведе з вашою дитиною корекційну роботу (тренінг, який складається з цікавих ігор), спрямовану на прискорення періоду адаптації до умов дитячого садка.
1. Не чекайте, що ваша дитина буде такою як ви. Або такою, як ви хочете. Допоможіть їй стати не такою, як ви, а собою.
2. Не думайте, що дитина ваша. Вона – Божа.
3. Не вимагайте від дитини плати за все, що ви для неї робите. Ви дали дитині життя – як саме вона може віддячити вам? Вона дасть життя іншому, той - третьому: це незворотній закон вдячності.
4. Не ображайте дитину, щоб в старості не істи гіркого хліба. Бо, що посієш, те й пожнеш.
5.Не ставтесь до дитячих проблем зверхньо? Ноша життя дана кожному згідно з його силами, і будьте певні, що дитині її ноша не легше, ніж вам ваша. А може й важча, бо у дитини ще нема звички.
6.Не принижуйте дитину! Пам’ятайте: вона – особистість!
7.Не мучте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини.
8.Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.
9.Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій дитині те, що не хотіли, щоб інші зробили вашій.
10.Любіть свою дитину будь-якою: бездарною, безталанною. Спілкуючись з нею, радійте тому, що дитина – це свято, яке поки що з вами.
11.Сприймайте свою дитину як рівну собі людину. Частіше давайте їй розуміти, що ви на неї покладаєтесь і впевнені, що вона виконає ваші доручення.
12.Залучайте малюка до спільної з вами діяльності, набравшись терпіння і розуміючи, що малюк не все зробить до ладу.
13.З повагою ставтесь до дитини і її справ.
14. Виховуйте у дитини розуміння того, що її настрій, як і ваш, впливає на емоційний стан решти родини.
15. Знайте, знайти«ключик» до кожної дитини – найважливіша річ у вихованні!
1. Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві малюк найкраще сприймає нове, накопичує знання.
2. Формуйте самоповагу. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.
3. Навчить дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: *щира любов до батьків, *приязне ставлення до оточуючих, *зовнішня привабливість (одяг, манери), *можливість спостерігати соціальне спілкування (поведінка батьків, вчителів), *висока самооцінка, *достатній запас слів, вміння підтримати розмову.
4. Пильнуйте, щоб дитина не стала «телиманом». Сидіння перед телевізором гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже, з часом у дитини можуть виникнути ускладнення під час спілкування.
5. Виховуйте відповідальність, порядність. Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що – погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.
6. Потрібно навчити дитину шанувати сім’ю. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї, виховують краще за будь-які лекції.
7.Подбайте за гарне оточення. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким граються ваші діти, з ким дружать, поцікавтеся репутацією сімей цих дітей.
8. Будьте вимогливим. Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вміння робити щось краще за інших, виховуються, як правило, в сім’ях, де до них ставлять високі вимоги. Але не будьте тиранами.
9. Привчайте дитину до праці. Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає певних зусиль.
10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай вони все перепробують. Нехай вчаться на власних помилках, робити щось краще за інших. Якнайбільше спілкуйтесь з дітьми.
1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.
2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.
3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.
4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.
5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом. Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.
6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.
7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.
8. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.
9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.
10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.
11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.
12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.
13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.
14. Привчайте дитину мислити самостійно.
15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.
16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.
17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.
18. Уважно ставтеся до її потреб.
19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.
20. Не дорікайте дитині за помилки.
21. Хваліть за будь-які успіхи.
22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині більше дізнаватися.
24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.
25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.
26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.
27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.
28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і нести відповідальність за них.
29. Допомагайте стати особистістю.
30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.
31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.
32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втраючи при тому поваги до них.
33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.
34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.
35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.
1. Якщо дитина оточена критицизмом – вона вчиться звинувачувати.
2. Якщо дитина бачить ворожість – вона вчиться битися.
3. Якщо над дитиною насміхаються – вона буде нерішучою.
4. Якщо дитину постійно присоромлюють – вона вчиться відчувати себе винною.
5. Якщо дитина оточена терпеливістю – вона вчиться бути терпеливою.
6. Якщо дитину підтримують – вона вчиться впевненості.
7. Якщо дитину хвалять – вона вчиться цінувати інших.
8. Якщо з дитиною поводяться справедливо – вона вчиться справедливості.
9. Якщо дитина відчуває себе в безпеці – вона вчиться довіряти.
10. Якщо дитину схвалюють – вона вчиться поважати себе.
11. Якщо дитину приймають і поводяться з нею дружелюбно – вона вчиться знаходити любов в цілому світі.
До речі кажучи, небажання дитини йти в дитячий сад, страх перед ним у перші дні, і навіть тижні, після початку відвідування цілком зрозумілі і природні. Більше того – вони свідчать про те, що психологічний розвиток дитини протікає абсолютно нормально. Існує кілька основних факторів, що доставляють дитині найбільший психологічний дискомфорт:
Як всім відомо, найголовнішою умовою для психологічного комфорту і впевненості дитині життєво необхідна стабільність. Однак навколишнє оточення в дитячому саду радикально відрізняється від домашньої обстановки. Причому найчастіше дитину з душевної рівноваги можуть виводити такі дрібниці, на які доросла людина навіть і уваги ніякого не звернув би – колір фіранок, постільної білизни, освітлення та інше.
Існує одна побита істина – перед тим, як віддати дитину в дитячий сад, обов'язково поступово переводите його на той режим дня, який буде в садку. Проте практично завжди батьки ігнорують цей дуже розумну пораду. І в результаті дитина, яка звикла спати до 10 – 11:00 ранку, неминуче буде протестувати проти того, що його в 7 ранку насильно витягають з теплого ліжка і практично волоком тягнуть в дитячий сад. Та ще й улюблена матуся піде. Ну як тут гірко не розплакатися?
Для того щоб уникнути зайвого дратівної фактора для психіки дитини, необхідно заздалегідь дізнатися розпорядок дня у тому дитячому саду, який буде відвідувати дитина. І починати, як мінімум за місяць до передбачуваної дати першого відвідування дитячого саду починати привчати дитину до нього. Цим самим батьки в дуже великій мірі полегшать життя і собі, і своєму малюкові.
Ще один фактор, проти якого дуже сильно протестують дуже багато дітей – це колектив. І в цьому немає нічого дивного – кілька років весь світ крутився навколо дитини, її почуттів, бажань і потреб. А тепер дитина оточений великою кількістю дітей, і він більше не є центром уваги, так як вихователь при всьому своєму величезному бажанні просто фізично не може віддавати всю свою увагу кожній дитині окремо.
Як правило, особливо сильним травмуючим фактором це є для тих дітей, які в сім'ї одні, або молодші. Адже чого гріха таїти – молодші дітки завжди бувають трохи більше розпещеними, навіть в тому випадку, якщо батьки з усіх сил намагаються ні в якому разі не розділяти дітей. Для того щоб знизити ступінь тяжкості даного травмуючого фактора, психологи радять якомога частіше оточувати малюка дітьми – на дитячих майданчиках, дитячих святах.
Досить велика кількість незнайомих людей, які починають оточувати дитини, який пішов у дитячий садок. Вихователі, няні, музичні та фізкультурні працівники – дитині вкрай важко звикнути до них. Дитина починає відчувати серйозний психологічний стрес, який і виявляється криками і плачем.
Для того щоб уникнути цього, необхідно своєчасно потурбуватися питанням соціалізації малюка. Не варто тримати дитину вдома, далеко від суспільства. Чим частіше дитина буде спілкуватися з дорослими людьми, тим безболісніше для нього пройде період адаптації в дитячому саду. Дитина може спілкуватися з далекими родичами, друзями мами і тата, в кінці – кінців, з бабусями на лавці біля під'їзду.
До речі кажучи, дуже багато дитячих психологи радять батькам знайти можливість, і заздалегідь познайомити дитини з вихователем в дитячому саду. Як правило, педагоги не бувають проти подібного і з задоволенням дозволяють приводити малюка трохи раніше, ніж він піде в дитячий садок.
Крім того, у жодному разі не можна ігнорувати під час адаптаційного періоду і так рекомендований і психологами, і педагогами спільне перебування в групі мами і дитини. Воно в значній мірі полегшує перебіг адаптаційного періоду. І це не дивно: з одного боку, дитина постійно перебуває з мамою, а з іншого боку – він має можливість знайомитися з колективом, навколишнім оточенням. І ті батьки, які відразу ж приводять дитину на весь день, стикаються з набагато більшою кількістю проблем, ніж ті, хто був у цей непростий для дитини час адаптації до дитячого садка поруч з ним.
Для будь-якої дитини мама – це навіть не центр всесвіту, це весь всесвіт. А в садочку дитина змушена розлучатися зі своєю гаряче улюбленої матусею. І це не дивно – адже раніше – то ви були разом нерозлучно практично весь час. Найчастіше цей стресовий фактор є одним з найбільш важких в період адаптації дитини.
Не варто злитися на плаче дитини, який відчайдушно вистачає вас за одяг – він дійсно щиро вірить в те, що мама може піти і не повернутися за ним. І той факт, що і вчора, і позавчора ви поверталися за ним, і сьогодні теж повернетеся, і будь-які інші розумні доводи не в силах вгамувати панічний страх дитини.
Для того щоб полегшити моральний стан дитини, необхідно заздалегідь привчати дитину до того, що мама іноді йде. Але завжди повертається назад. З самого раннього залишайте малюка хоча б на короткий проміжок часу – з татом, бабусею, подругою. І під час адаптаційного періоду в дитячому саду дитині буде набагато легше.
До речі кажучи, дитячі психологи дають батькам ще один дуже корисну пораду. Найчастіше буває так, що вихователь відволікає дитини розмовами, або іграшками. І коли увага малюка переключиться з мами на щось інше, дає їй знак, щоб вона непомітно йшла. Однак цього робити ні в якому разі не можна. Подумайте самі – адже дитина дуже швидко знову згадає про вас. І які почуття зазнає дитина, виявивши, що мами немає поруч? Розчарування, образа, а в гіршому випадку гірке почуття того, що його зрадили. І що найстрашніше – дитина з дуже високою часткою ймовірності перестане вам довіряти. І вже повірте – це призведе до виникнення величезної кількості проблем, причому на все життя. Адже не дарма психологи стверджують, що абсолютно всі психологічні проблеми людей беруть своє коріння саме з дитинства.
Ще однією причиною того, чому дитина не хоче йти в дитячий сад, є банальний страх перед невідомістю. Дитина просто – напросто боїться того, чого він не знає. Найчастіше батьки, чуючи про це від психологів, дивуються і заперечують – але ж дитина ходить у дитячий садок вже тиждень – два! Однак пам'ятайте, що для дитини вкрай важлива стабільність? А відчуття стабільності у будь-якої людини, а не тільки у дитини, виробляється приблизно через місяць після радикальних змін у житті.
Так невже ж в цьому випадку не можна нічого вдіяти? Звичайно ж, можна. Батьки повинні заздалегідь, напередодні, дізнаватися у вихователя про те, що очікується на наступний день – які заняття, які ігри, меню. І обов'язково дуже докладно розповідайте дитині про все ввечері, перед сном. А по дорозі в садок ще раз розкажіть про це. Через кілька днів, коли дитина переконається в тому, що він заздалегідь точно обізнаний про те, чого йому очікувати, він перестане боятися невідомості в дитячому саду.
| КОНСУЛЬТАЦІЯ «Як можна карати дитину за погану поведінку?» |
Яким чином сучасні батьки карають за погану поведінку і різні викрутаси своїх дітей? Деякі застосовуються каральні заходи: тьопають по попі малюка, примушують стояти в кутку чи лають.
Інші воліють філософію поневірянь: ігнорують його, позбавляють улюбленої речі, не дозволяють дивитися вечірні мультики або навіть перестають показувати дитині свою любов. Ви не замислювалися як всі ці заходи впливають на дитину? І взагалі як можна карати дитину? Коли дорослі хочуть поділити покарання на "погані" і "хороші", практично всі з них схиляються до такої думки, що фізичні покарання - це дуже не добре і напевно краще б за баловство оголосити дитині бойкот ...
Однак травма психологічна, яку батьки можуть завдати покаранням, визначається не видом впливу на дитину, а тим, що воно означає для вас і дитини в контексті ваших з ним стосунків.
Якщо дитина впевнений у вашій любові й своєї "правильності", то в такому випадку навіть сильний ляпанець, від втомленою і роздратованою мами, не завдасть йому особливої шкоди, тому як має епізодичне, сьогохвилинне значення. Але якщо ви дотримуєтеся думки про те, що покарання - це ні в якому разі не ваш метод, і при цьому, в глибині душі вважаєте дитину мало цікавим моральним слабаком, негідним турботи і любові, то через якийсь час у нього з'явиться тверда впевненість в тому, що він безглузде створення і нікому не потрібний. І тоді звичайна фраза, сказана в розпачі: "Як же ти так міг!" - Буде говорити вам про те, що в ньому розчарувався самий потрібний і близька йому людина. Це сильно занижує самооцінку дитини і не допоможе йому, коли він стане дорослим. Така людина буде намагатися не вирішувати виникаючі перед ним проблеми, а просто йти від них.
Природно, це не означає, що бити корисно, а засуджувати погано. Головне, що виховуючи малюка, ви повинні піклуватися про те, щоб у діях і стосунках з оточуючими у нього були правильні орієнтири, а це залежить скоріше від відносин з вами, ніж від того, як, коли і за що ви його покарали. А Ваші стосунки з дитиною будуть залежати, в першу чергу, від Вашого внутрішнього до нього відношення. Тому що, найчастіше, основа поведінки дитини закладається первісною реакцією батьків на той чи інший вчинок. Малюк спочатку щиро вірить і відданий вам.
Тому в першу чергу потрібно починати з себе і свого ставлення до дитини.Не кидайтеся образливими словами, не ображайте дитини. Пам'ятайте, що критикувати необхідно не дитини, а його вчинок, обов'язково показуючи вихід із ситуації. Так у нього буде формуватися прагнення до успіху і впевненість у собі.
Тому проблема буде звучати правильніше не "як можна карати дитину", а чи можна взагалі його карати? Для відповіді на дане питання необхідно зрозуміти конкретні причини чому дитина погано поводиться в тій чи іншій ситуації. Адже у дітей, навіть у найменших, завжди є свої мотиви поведінки.
1. Основні фактори загартовування - це сонячні ванни, водні процедури, свіже повітря.
2. Бажано починати загартовування з перших місяців життя малюка. Якщо ж в дитинстві ви не привчили дитину до гартування, не хвилюйтеся, це можна зробити в будь-якому віці.
3. Головне для загартовування дитини - це ваша наполегливість і цілеспрямованість. Якщо ви почали загартовування, не робіть перерв, адже навіть після невеликої перерви доведеться все починати заново.
4. Характер загартовування повинен відповідати віку дитини. Нововведення в загартовуванні потрібно вводити поступово, з рівномірним збільшенням.
5. Перед тим, як почати загартовування дитини, необхідно проконсультуватися з лікарем. Можливо, що лікар дасть якісь протипоказання, тоді загартовування починати не варто. Якщо ж протипоказань не було, і ви почали загартовування, з перших днів процедур регулярно відвідуйте педіатра. Якщо здоров'я дитини погіршується при загартовуванні, тоді процедури необхідно припинити і звернутися до лікаря.
6. Починати гартувати необхідно з повітря і води.
7. Загартовування повітрям полягає в щоденному провітрюванні кімнати, де знаходиться дитина. Такі провітрювання потрібно робити близько трьох разів на день, навіть в зимовий період. Влітку, коли жарко, вікна можна взагалі не закривати. Температура в кімнаті повинна бути не нижче 18 градусів. Частіше гуляй з дитиною на вулиці. У теплу пору року корисні гуляння босоніж по морським черепашок, щебінь, траві, камінню.
8. Робіть разом із загартовуванням традиційні процедури - купання і вмивання.
Починайте вмивати дитину прохолодною водою (28С) і поступово зменшуйте температуру води до 20С.
9. Також можете проводити обливання: купайте дитини в теплій воді (36 С) протягом 8 хвилин, після цього облийте малюка більш прохолодною водою. Кожні 5 днів знижуйте температуру води для обливань на один градус, необхідно звести її до температури не менше 28С.
10. Перед тим, як ви почнете гартувати дитину, спробуйте загартовування самі, щоб мати своє уявлення про цей процес.
Раціональне харчування - це одна з основних умов здоров'я людини, її довголіття, плодотворної праці. Харчування має не лише покривати енергію, що витрачає дитина, але й забезпечувати матеріал, необхідний для зростання й розвитку всіх органів і систем організму. Досліджено, що процеси обміну речовин у дітей протікають значно інтенсивніше, ніж у дорослих. Адже вони більше рухаються і гуляють, що також викликає значні енергетичні витрати.
В їжі мають обов'язково поєднуватися у правильному співвідношенні речовини, що є складовими тварин людського організму: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, вода.
У дитячому харчуванні мають бути враховані якісні показники білків. Найціннішим і найкориснішим для зростання дитини є тваринний білок. Достатня його кількість міститься в м'ясі, рибі, молоці, яйцях та ін. Основними джерелами рослинного білка є хліб, крупа, макарони.
Важливу роль відіграють жири, що є пластичним матеріалом, слугують розчинниками вітамінів А і В. Надмір жирів шкідливий, адже сприяє порушенню обміну речовин, погіршенню засвоєння білка, іноді спричиняє розлади органів травлення. Жири, як і вуглеводи, є джерелом поповнення енергії.
Вуглеводи - це основний матеріал для енергії м'язової діяльності. Значна їх кількість міститься в овочах, фруктах, ягодах та їх соках, молоці, у вмісті яких є багато глюкози і фруктози.
У щоденному раціоні дитини обов'язково мають бути вітаміни. Брак їх кількості різко погіршує стан здоров'я, зростання і розвиток організму. Адже вони беруть участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, регулюють окремі біохімічні й фізіологічні процеси, забезпечують життєві функції організму.
Рецепт 1
• Навчіться не помічати поганого апетиту дитини.
• Не реагуйте хворобливо на те, що дитина мало їсть і демонстративно відсуває тарілку.
• Не хоче їсти - спокійно і по-дружньому відпустіть її з-за столу, нехай терпить до вечері. Зрештою здоровий інстинкт переможе, їсти все одно захоче.
• Не підгодовуйте дитину в проміжках навіть тоді, якщо вона попросить їсти.
• Лагідно поясніть, що їсти необхідно у відведений для цього час. Вечерю у такому разі зробіть дещо раніше.
• На апетит впливає зміна обстановки. Підіть на прогулянку й ви побачите, з яким апетитом після цього їстиме ваша дитина.
• Сміливо довіряйте здоровому інстинкту, закладеному самою природою.
Рецепт 2
• Давайте тільки ту кількість їжі, що з'їдає дитина із задоволенням. Здорова дитина здебільшого споживає стільки, скільки потрібно для її організму.
• Утримуйтеся від розмов про те, що «дитина мало або майже нічого не їсть», адже вони шкідливі.
• Своєчасно включайте в раціон дитини різноманітні, рекомендовані для її віку, страви та, проявляючи такт і наполегливість, привчайте їсти все, що корисне для неї.
• Дотримуйте режиму харчування.
• Пам'ятайте, що апетит частково залежить від сервірування столу, естетичного оформлення страв, уміння дитини користуватися ложкою, виделкою, володіння елементарними навичками культури споживання їжі.
Багато батьків намагаються вдома доповнити харчування дітей жирною їжею та солодощами: цукерками, вершками, ковбасою, а іноді й нагодувати перед сном повним домашнім обідом. І те, й інше завдає організму дитини шкоду.
У дитячих закладах діти отримують достатню кількість вуглеводів, жирів, а білків, особливо тваринного походження, - інколи недостатньо. Тому батькам необхідно регулярно цікавитися меню і відповідно доповнювати вечерю дітей продуктами, що містять тваринний жир (молоко, сир, яйця, риба), якщо вони були відсутні в меню.
Найдешевшим і найціннішим носієм білків є сир, тому батькам потрібно турбуватися, щоб частіше готували дитині страви з нього на вечерю. Корисний також мед. Мед з молоком, кисломолочними продуктами підвищують гемоглобін.
Необхідно привчати дітей їсти з хлібом кефір і молоко, у такий спосіб збагачується амінокислотний склад їжі.
У домашню вечерю обов'язково включають фрукти, овочі й соки, щоб доповнити денне харчування в дитячому закладі вітамінами, мінеральними солями і мікроелементами (наприклад, морквяний, томатний, виноградний, сливовий соки; яблука або інші фрукти).
Багато каротину міститься в моркві, в організмі він перетворюється на вітамін А. Морква має бути щоденним продуктом у харчуванні дитини, особливо в зимово-весняний період.
Орієнтовне меню домашньої вечері
І варіант ІІ варіант
Томатний сік - 100 г;
яйце або вінегрет;
салат або картопляне пюре з зеленим горошком - 200 г;
молоко, здобна булочка або білий хліб з медом;
фрукти
Морквяний сік - 50 - 100 г;
сирок дитячий або сир - 100 г;
кефір - 200 г (з хлібом);
яблуко або апельсин
|
Пальчикові ігри — це інсценування яких-небудь римованих історій, казок з допомогою пальців. Багато ігор вимагають участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях «праворуч», «ліворуч», «угору», «вниз» тощо. Діти від року до двох добре сприймають пальчикові ігри, що виконуються однією рукою. Трирічні малюки вже освоюють ігри, які проводяться двома руками, наприклад, одна рука зображає будиночок, а інша — кішку, що вбігає в цей будиночок. Пропонуючи малюку пальчикову гру, важливо відразу створити її настрій, правильно вимовляти кожен звук, продумати вci рухи заздалегідь i поступово її повторювати. Особливу paдicть приносить дитині ситуація, коли вci члени сім‘ї разом відтворюють пальчикову гру. Спочатку вона може тільки спостерігати за тим, як батьки граються у пальчикову гру і поступово сама включиться в процес окремими звуками та рухами. Важливо, щоб вiдповiдна пальчиклва гра повторювалась упродовж певного проміжку часу. Наприклад, гру присвячено весні протягом 2-х перших весняних тижнів. Потім на зміну приходить нова пальчикова гра, пов‘язана з певною подією, святом, періодом року. Можна виділити певний час для пальчикової гри. Наприклад, перед сніданком. Коли лунають слова з гри, гортань дитини вібрує, повторюючи вci звуки, спершу беззвучно, а через деякий час з‘являться відтворені склади i слова із запропонованої пальчикової гри. Hacтає i той момент, коли малюк разом з вами показує пальчикову гру з пальчиками. У різних народів пальчикові ігри були поширені здавна. У Китаї поширені вправи з кам'яними і металевими кульками. Регулярні заняття з ними покращують пам'ять, діяльність серцево-судинної і травної систем, усувають емоційну напругу, розвивають координацію рухів, силу і спритність рук, підтримують життєвий тонус. А в Японії широко використовуються вправи для долонь і пальців з волоськими горіхами. Прекрасний вплив робить перекочування між долонями шестигранного олівця. І у нас з дитинства вчили дітей грати в «Ладушки», «Сорока-білобока», «Козу рогату». Сьогодні фахівці відроджують старі ігри, придумують нові. Про пальчикові ігри можна говорити як про чудову універсальну, дидактичну і розвиваючу методику. Методика і сенс даних ігор полягає в тому, що нервові закінчення рук впливають на мозок дитини і мозкова діяльність активізується. Для навчання в школі дуже важливо, щоб у дитини були добре розвинені м'язи дрібної моторики. Пальчикові ігри - хороші помічники для того, щоб підготувати руку дитини до письма, розвивати координацію. А для того щоб паралельно розвивалася і мова, можна використовувати для таких ігор невеликі віршики, лічилки, пісеньки. Впринципі, будь-які віршовані твори такого роду педагоги та батьки можуть самі «запропонувати на пальці». Завдяки пальчиковим ігорам дитина отримує різноманітні сенсорні враження, у неї розвивається уважність і здатність зосереджуватися. Такі ігри формують добрі взаємини між дорослим і дитиною.
Консультація для батьків Українські народні дитячі ігри
Гра — важливий засіб виховання, який доступний кожному, має тісний зв‘язок з життям. Граючись, дитина пізнає світ, навчається спілкування з іншими, виконує побутові дії, фантазує. Для маленької дитини гра — це життя.
| |||
